Сообщение от
iurka
Кстати, в питие я больше теоретик, но всегда интересовался
Вот, возьмем изопропиловый спирт. Классический, всеми любимый стекломой. Суть в том, что изопропиловый спирт примерно в 10 раз более сильно вызывает опьянение. Но при этом, его смертельная доза тоже примерно в 10 раз меньше, чем у этанола. Честно говоря, по моему, это прекрасная замена банальной водке, особенно в дальних путешествиях
То есть, можно затариться 100 граммами чистого, в три девятки , изопропилового спирта, употреблять его дозами по 10 грамм, вполне безвредно...
И не благодарите
Та краще вже денатурата пити. Чернігівського. Цитую В.Нестайко:
У колгоспі працював лише Книш. Книшиха вважалася дуже хворою. Хвороба в неї була невигойна і дуже таємнича. Вона пошепки розповідала про неї бабам, закочуючи під лоба очі і приговорюючи: «Ох, яка ж я больнонька, яка больнонька!»
Проте ця невигойна хвороба не заважала їй щодня тягати на базар важенні кошики, а на свята випивати пляшку «денатурчику». «Денатурчик» — так пестливо називали Книші страшний синій спирт-денатурат, на пляшці якого намальовано череп з кістками і написано: «Пити не можна. Отрута». Книші не зважали на той напис. Книші щось там таке робили з «денатурчиком» і пили. Книш був у цьому ділі тонким спеціалістом.
Він казав:
— Житомирський денатурчик — це, дійсно, гадость, отрута, а от чернігівський — це, я вам скажу, — здоровля! Український женьшень! Пий — і до ста років проживеш.
І Книшиха, і особливо Книш любили випити. Книш випивав майже щодня. А на свята, тобто на Новий рік, на різдво, на Перше травня, на Великдень, на день фізкультурника, на храм, на водохреще і т. д. (Книші не пропускали жодного ні церковного, ні нашого, радянського, свята) вони випивали сімейно, удвох.
У такий день зранку Книшиха виходила за ворота і хрестилася на телевізійну антену, що стовбичила на даху сільського клубу (оскільки церкви в нашому селі не було, всі богомільні баби хрестилися у нас на телевізійну антену, яка була схожа на хрест).
Потім Книшиха поверталася у двір, де стояв під вишнею вже накритий стіл, і починалося святкове снідання. Через якусь годину з-за Великої китайської стіни вже чулося:
Ой служив я в па ана
Та й на перше лі-іто,
Заслужив я в па-ана
Курочку за лі-іто.
А та кура щебетура
По садочку хо-одить
Та й ходить,
Куряточок во-одить
Та й во-одить…
То співали гугнявими голосами підпилі Книші. Після чарки їх завжди тягло на пісню.
Співали вони довго, години зо дві або й зо три. Співали і українських народних, і російських, і пісні радянських композиторів, і пісні з кінофільмів, і навіть танго…
А потім аж до самісінького вечора Книші у два голоси оглушливо, з перебоями хропли у садку, і завдяки «денатурчику» від них тхнуло таким бензиновим перегаром, ніби то спали не люди, а два трактори.